Колись давно сталася зі мною історія, яка нещодавно раптом отримала продовження. Так от. Познайомився я колись з дівчиною в інтернеті. Дівчина хороша, дуже сильно нас один до одного тягнуло, спілкувалися не припиняючись, я їй частенько відправляв прикольні повідомлення sms box, але проблема була в тому, що ми жили в різних країнах (хоч і сусідніх), обоє студенти, прив'язані до навчання, загалом, спільне майбутнє представлялося слабо, причому, в основному саме їй, тому що я був повний надій і планів. Але я не повірив в стосунки на відстані і за моєю ініціативою ми розлучилися (так і не зустрівшись в реалі). І тут раптом вона вирішила нагадати про себе! Знайшла мене! Навіщо? Щоб похвалитися, що виходить заміж! Та не просто виходить заміж, а за хлопця, з яким теж познайомилася в мережі, і з яким вони теж з різних міст… Коротше, вирішила, мабуть, мені утерти ніс і довести, що стосунки на відстані таки можливі, і навіть більше, а я, дурак, не повірив і упустив своє щастя. Нефарт у тому, що я вже і думати про неї давно забув, а тепер ось сиджу і гружусь — може, і справді, дурак, що не повірив і не був трохи більш терплячим?